Фізична активність

У багатоцентровому відкритому рандомізованому контрольованому дослідженні за участю 50 чоловіків із локалізованим раком передміхурової залози низького/проміжного ризику, яких було випадковим чином розподілено на дві групи: група фізичних вправ протягом 12 місяців (n=25) або звичайна допомога з рекомендаціями щодо фізичної активності (n=25), оцінювання завершили 92% учасників. Група, яка займалася фізичними вправами, досягла середнього показника у 140 хвилин на тиждень (95% ДІ 129–152 хв), що становить 94% від цільової дози при інтенсивності 75% від максимальної частоти серцевих скорочень. Фізичні вправи призвели до середнього зниження маси тіла на 2,0 кг (95% ДІ -2,9, -1,1), систолічного артеріального тиску на 13 мм рт. ст. (95% ДІ 7, 19), діастолічного артеріального тиску на 8 мм рт. ст. (95% ДІ 5, 12) і покращення якості життя на 13 балів за шкалою EQ-5D (95% ДІ 7, 18). Лише у 3 чоловіків спостерігався перехід до інвазивної терапії (2 – у групі звичайної допомоги). Серйозних побічних ефектів не було.

Переглянути джерело →

У рандомізованому контрольованому дослідженні 50 чоловіків, які проходили тривале лікування для пригнічення андрогенів через рак простати, були розподілені на дві групи: одна група отримувала 12-тижневу програму під наглядом, що включала фізичні вправи та консультації щодо дієти, а інша – звичайний догляд. Через 12 тижнів у групі, яка брала участь у програмі, було виявлено значне покращення ендотеліальної функції: середній відносний показник розширення, викликаного потоком, збільшився на 2,2% (95% ДІ від 0,1 до 4,3, p = 0,04), а розмір ефекту становив 0,60 (95% ДІ від <0,01 до 1,18). У цій же групі також було зафіксовано значне покращення маси скелетних м’язів, часу ходьби на біговій доріжці та поведінки під час фізичних вправ (для всіх p < 0,05). Під час подальшого спостереження через 24 тижні лише покращення часу ходьби на біговій доріжці зберігалося, що свідчить про те, що для підтримки серцево-судинних переваг необхідна тривала участь у фізичних вправах.

Переглянути джерело →

У дослідженні з використанням кластерної рандомізованої контрольованої схеми (n = 119; група інтервенції n = 53, контрольна група n = 66) в 15 клінічних центрах було оцінено 12-тижневу програму фізичних вправ у громаді. Порівняно зі звичайною практикою, група, яка виконувала фізичні вправи, продемонструвала значне покращення показників: дистанція пройдена за 6 хвилин (середня різниця = 49,98 м, p_adj = 0,001), сила ніг (середня різниця = 21,82 кг, p_adj = 0,001), сила грудних м’язів (середня різниця = 6,91 кг, p_adj = 0,001), кількість повторень підйомів з положення сидячи за 30 секунд (середня різниця = 3,38 повторів, p_adj = 0,001) і відстань досяжності (середня різниця = 4,8 см, p_adj = 0,024). Також покращився пульс у стані спокою (середня різниця = -3,76 ударів/хв, p = 0,034, без коригування). Андрогенна деприваційна терапія не вплинула на результати фізичних вправ.

Переглянути джерело →

У рандомізованому контрольованому дослідженні взяли участь 641 літній пацієнт із надмірною вагою, які тривалий час вижили після раку молочної залози, простати та товстої кишки. Протягом одного року вони брали участь у телефонній програмі та отримували друковані матеріали з рекомендаціями щодо дієти та фізичних вправ. Фізична активність опосередковувала значний непрямий вплив відвідування занять на фізичну функцію (β = 0,11, p < 0,05), базову функцію нижніх кінцівок (β = 0,10, p < 0,05), розширену функцію нижніх кінцівок (β = 0,09, p < 0,05), психічне здоров’я (β = 0,05, p < 0,05) та зменшення індексу маси тіла (ІМТ) (β = -0,06, p < 0,05). Поведінку оцінювали в 14 різних часових точках протягом усього періоду втручання.

Переглянути джерело →

У загальнонаціональній шведській когорті з 673 443 чоловіків, за якими спостерігали протягом 19 років (1971-1989) шляхом поєднання даних перепису та Реєстру раку, було виявлено 19 670 випадків раку передміхурової залози. Чоловіки з сидячою роботою мали статистично значуще підвищений ризик раку передміхурової залози на 11% порівняно з чоловіками з дуже високим/високим рівнем професійної фізичної активності. Загальну щоденну фізичну активність вимірювали за допомогою валідованої анкети (Spearman r=0,56 проти 7-денних записів активності, r=0,69 з деаттенуацією; відтворюваність r=0,65) у 33 466 чоловіків віком 45-79 років. Рівень фізичної активності оцінювали в MET-годинах/день. Загальна фізична активність зменшилася на 4% з 45 до 79 років у перехресному аналізі та на 4% з 15 до 50 років у поздовжньому аналізі.

Переглянути джерело →