Контроль ваги.

Систематичний огляд і метааналіз 124 обсерваційних досліджень (85 публікацій) виявив нелінійну зворотну залежність у формі перевернутої літери «J» між індексом маси тіла після встановлення діагнозу та результатами лікування колоректального раку, причому найнижчий показник спостерігався при ІМТ 28 кг/м². Порівняно з цим найнижчим показником, ІМТ 38 кг/м² був пов’язаний із підвищенням загальної смертності на 23%, специфічної смертності від колоректального раку на 26% і збільшенням частоти рецидиву раку або погіршення показників виживання без ознак захворювання на 24%. Глобальний експертний комітет CUP оцінив усі ці залежності як обмежені через потенційну зворотну причинно-наслідкову залежність, вплив супутніх факторів і упередження при відборі.

Переглянути джерело →

Систематичний огляд і метааналіз 124 спостережних досліджень (85 публікацій) із використанням нелінійного метааналізу з урахуванням випадкових ефектів. Виявлено обернено пропорційну залежність між індексом маси тіла після встановлення діагнозу та результатами лікування колоректального раку, причому найнижчий показник спостерігався при ІМТ 28 кг/м². Порівняно з цим найнижчим показником, ІМТ 18 кг/м² був пов’язаний із на 60 % вищим рівнем загальної смертності, на 95 % вищим рівнем смертності від колоректального раку та на 37 % вищим ризиком рецидиву раку. ІМТ 38 кг/м² був пов’язаний із на 23 % вищим рівнем загальної смертності, на 26 % вищим рівнем смертності від раку та на 24 % вищим ризиком рецидиву. Експертна група оцінила всі ці залежності як обмежені через потенційну зворотну причинно-наслідкову залежність, вплив супутніх факторів і упередження при відборі.

Переглянути джерело →

Систематичний огляд, у якому оцінювалися незалежний та взаємопов’язаний вплив маси тіла та фізичної активності на ризик розвитку раку в рамках численних епідеміологічних досліджень, виявив стійкий позитивний зв’язок між ожирінням і захворюваністю на колоректальний рак, причому найтісніший зв’язок спостерігався у чоловіків та жінок щодо раку товстої кишки. Коли було проведено формальну оцінку взаємодії між надмірною масою тіла та фізичною активністю, не було виявлено статистично значущої взаємодії щодо показників колоректального раку, що свідчить про те, що гіпотеза «товстий, але підтягнутий» не застосовна. Ризики розвитку колоректального раку, пов’язані з ожирінням, не зменшувалися та не усувалися за допомогою високого рівня фізичної активності або кардіореспіраторної витривалості, що підтверджує необхідність незалежного контролю ваги для зниження ризику.

Переглянути джерело →

Серед 4500 дорослих віком від 50 до 80 років, які раніше не мали новоутворень, у тих, хто мав ожиріння (ІМТ ≥ 30) у віці 21 року і зберігав його під час обстеження, ймовірність виникнення прогресуючого колоректального новоутворення була в 1,87 раза вищою (95% ДІ 1,08–3,23), порівняно з тими, хто підтримував здоровий ІМТ протягом усього дорослого життя. Варто зазначити, що підтримка надмірної ваги або просто збільшення ІМТ без досягнення ожиріння не було значуще пов’язане з підвищеним ризиком прогресуючого новоутворення. Значення ІМТ і об’єму талії у віці 21 рік і під час обстеження були отримані шляхом самоопитування та вимірювання відповідно, а зміни визначалися на основі загальноприйнятих порогових значень ризику з урахуванням відомих факторів ризику колоректального раку в моделях логістичної регресії.

Переглянути джерело →

Метааналіз семи проспективних когорт (18 668 чоловіків, 24 751 жінка; середній вік 62–63 роки; медіанний термін спостереження – 12 років) з 1656 випадками раку, пов’язаного з ожирінням, вперше виявлених у цих когортах. Зі збільшенням на одне стандартне відхилення ризик розвитку колоректального раку зростав на 16% для індексу маси тіла (ІМТ) (відношення ризиків – 1,16), на 21% для об’єму талії (відношення ризиків – 1,21), на 15% для об’єму стегон (відношення ризиків – 1,15) і на 20% для співвідношення об’єму талії до об’єму стегон (відношення ризиків – 1,20). Об’єм талії продемонстрував найсильніший індивідуальний зв’язок із колоректальним раком серед усіх чотирьох оцінених антропометричних показників.

Переглянути джерело →

Робоча група IARC підтвердила наявність достатніх доказів того, що відсутність надмірної маси тіла знижує ризик раку товстої та прямої кишки, що було встановлено ще у 2002 році. Метааналізи та об’єднані аналізи показали відносний ризик від 1,2 до 1,5 для людей з надмірною вагою та від 1,5 до 1,8 для людей з ожирінням, при цьому загальний відносний ризик становив 1,3 (95% ДІ, 1,3–1,4) для найвищої категорії ІМТ порівняно зі значеннями в межах норми. Було виявлено значний позитивний зв’язок між дозою та реакцією. Результати, отримані на основі обводу талії, загалом були узгоджені з результатами, отриманими для ІМТ. Коли були доступні дослідження з різних географічних регіонів, результати були узгодженими в усіх регіонах. Стратифікація за статтю загалом показала подібне підвищення ризику як серед чоловіків, так і серед жінок. Дослідження методом менделівської рандомізації щодо раку товстої та прямої кишки підтвердили узгодженість з результатами обсерваційних когортних досліджень і досліджень типу «випадок-контроль», що посилило причинно-наслідкове тлумачення.

Переглянути джерело →

Систематичний огляд охопив 658 статей із баз даних PubMed і CINAHL, з яких було відібрано 30 рецензованих досліджень, опублікованих у період з 2004 по 2014 рік, для подальшого аналізу. Надійні докази підтвердили наявність позитивного зв’язку між ожирінням у дитинстві та підлітковому віці та аденомою товстої кишки у жінок і раком товстої кишки у чоловіків. Також було виявлено обмежену кількість доказів щодо наявності позитивного зв’язку з раком товстої кишки як у чоловіків, так і в жінок за результатами об’єднаних досліджень. У цьому огляді зв’язок між ожирінням у дитинстві та раком товстої кишки було визначено як один із найбільш послідовних висновків серед 30 включених досліджень.

Переглянути джерело →

У хортному дослідженні було виявлено, що жінки в постменопаузі, які ніколи не застосовували гормональну замісну терапію, мали вищий ризик розвитку раку товстої кишки (але не прямої кишки) порівняно з жінками в пременопаузі того ж віку, соціально-культурної групи та зі схожими харчовими звичками. Цей підвищений ризик зберігався приблизно протягом 10 років після менопаузи і спостерігався лише у жінок із нормальною вагою – підгрупи, для якої характерний нижчий рівень естрадіолу після припинення функціонування яєчників. Зв’язок між нормальною вагою та підвищеним ризиком раку товстої кишки свідчить про те, що ендогенний рівень естрогену відіграє захисну роль, і що склад тіла опосередковує цей зв’язок у постменопаузний період.

Переглянути джерело →